Волонтери на фронті та в тилу

Евакуація з-під обстрілів і забезпечення поранених ліками та їжею — це лише частина копіткої роботи, яку виконують волонтери в Артемівську.Цей чоловік, на фронті відомий як Пастор, до Артемівської лікарні потрапив після того, як автомобілем наїхав на міну. Каже — його історія — то майже буденність на передовій.
Пастор, доброволець:

— Обыкновенная авария на минном поле. Не разъехалось две машины, потому что свернуть нельзя ни влево, ни вправо. Дорога узкая. Такая ситуация банальная.

Разом з ним в палаті ще четверо добровольців. Поранених бійців до Артемівської лікарні волонтери привозять ледь не щодня.

Павло Коновальчук, волонтер:

— Як обстрілюють там Попасне, Дебальцеве — це саме такі гарячі точки. Тут жінка говорила, що бувало, по 20 чоловік привозили. Всі там — кульові поранення, міно-взривні, осколочні, контузії.

Чоловік вже неодноразово був на фронті, де рятував поранених побратимів. Каже — страх смерті з часом зникає.

Павло Коновальчук, волонтер:

— Я вже не маю… Адреналін. За ним не чувствується, а потім, коли приїжджаєш і починається тремор — адреналін виходить.

Іноді Павлові доводиться надавати першу допомогу пораненим. Далі — їх забирають медики. Артемівська лікарня, так би мовити, перевальна база. Тут стан бійців стабілізують, потім їх доправляють до лікувальних закладів в інші регіони України. Забезпечити всім потрібним пацієнтів державний шпиталь не в змозі.

Пастор, доброволець:

— После того, как доктора делают свое дело, вмешиваются добровольцы, волонтеры. Они нам помогают очень давно. Они нас: одевают, обувают, кормят, помогают медикаментами. Потому что я зашел к девочкам. Говорю, что нужно, для того чтобы лицо помыть, перекись водорода. Она говорит: нет у нас перекиси. Нет у них… Практически ничего у них нет, потому что государство очень слабо нас обеспечивает.

Олена Березуцька, волонтерка:

— Ребята уже находят сами телефоны, звонят, говорят, что им нужно. Я считаю это делом чести — выполнить то, что им нужно, и горжусь тем, что выполняю. Мы делаем все, что можем.

Найбільша підтримка волонтерам — від мешканців Дніпропетровщини, Харківщини та Київської областей. Бракує не тільки ліків, а й теплого одягу, постільної білизни, харчів. Й іще прохання до місцевих чиновників — не заважати.

Олена Березуцька, волонтерка:

— Уже звучат угрозы в наш адрес. Нашим волонтерам уже несколько раз говорили, что скоро вас здесь не будет. Поддержки нет. Нам хотя бы не мешали. Мы несколько раз выходили на переговоры с властью, но не было мэра в городе. Сейчас мэр уже неделю в городе, но, к сожалению, воз и ныне там.

Незабаром підопічного артемівських волонтерів Пастора мають перевести з місцевої лікарні до Харкова. Там попереду — тривалий курс лікування. По одужанні, обіцяє пацієнт — одразу повернеться на фронт.

Авторство: Сергій Вендін, Олександр Осадчий

джерело: Свідок